Позбавити премії не можна повернути. Де поставити кому?
Чому Верховний Суд у своєму рішенні став на бік працівника, незаконно, як той вважав, позбавленого виробничої премії? Свою позицію Верховний Суд обґрунтував у постанові від 26.02.2021, розглянувши справу № 264/4512/18
У серпні 2018 р. А. (позивач) звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства (Товариство, відповідач), третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, — профспілкова організація, про визнання неправомірним та скасування розпорядження, стягнення неправомірно недонарахованої премії та відшкодування моральної шкоди.
А. працює у Товаристві електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 6-го розряду бригади з обслуговування та ремонту обладнання ділянки коксування вугілля № 2 чергового персоналу електрослужби цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва з 28.07.2014. 24.12.2017 став членом профспілкової організації.
Розпорядженням начальника цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва Товариства № 596 від 16.05.2018 А. було зменшено виробничу премію за травень 2018 р. на 30 % у зв’язку із неналежним веденням оперативного журналу, порушенням посадової інструкції. Позивач стверджував, що порушення, на підставі яких йому було зменшено виробничу премію, не стосуються його посадових обов’язків, із розпорядженням роботодавця він не згоден. З посадовою інструкцією, як того вимагає ст. 29 Кодексу законів про працю України (КЗпП), його належним чином ознайомлено не було. У листку ознайомлення з посадовою інструкцією стоїть не його підпис. З цього приводу він звернувся із заявою до поліції. Копію посадової інструкції електромонтера 6-го розряду Товариство йому не надавало, її було отримано лише за запитом профспілкової організації, членом якої він є. Позивач вважав, що порушень вимог посадової інструкції не допускав, а протиправні дії відповідача щодо зменшення виробничої премії порушують його право на працю. У зв’язку із зазначеними діями відповідача, він зазнав моральної шкоди, яка полягає у негативних змінах у його житті, він втратив довіру до керівництва, зневірився у справедливому вирішенні трудових питань, що виникають у процесі роботи, перебував у стресовому стані через те, що його незаконно було позбавлено премії, втратив репутацію серед своїх колег, що поставило під сумнів його компетентність та кваліфікацію.
Із урахуванням викладеного, позивач просив: позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва Товариства № 596 від 16.05.2018 про зменшення йому виробничої премії; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити премію за травень 2018 р. у розмірі 30 %; відшкодувати заподіяну неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Рішенням суду першої інстанції від 30.07.2020 у задоволенні позову А. було відмовлено. Суд мотивував своє рішення тим, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів протиправних дій роботодавця щодо зменшення йому премії у зв’язку з неналежним виконанням посадових обов’язків. Виявлені при перевірці робочої документації старшим майстром по ремонту обладнання та майстром по ремонту обладнання зауваження щодо ведення/заповнення оперативного журналу були підтверджені у судовому засіданні. Почеркознавча експертиза, на яку позивач посилався в обґрунтування своїх доводів про те, що він не підписував посадової інструкції, була проведена у рамках кримінального провадження, а на момент розгляду цієї справи вирок у кримінальній справі ухвалений не був. Позивач надав суду копію висновку експерта, яка належним чином не засвідчена, а тому не може бути належним та допустимим доказом.
Суд апеляційної інстанції постановою від 10.12.2020 апеляційну скаргу А. задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове — про часткове задоволення позовних вимог А.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження начальника цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва Товариства № 596 від 16.05.2018 про зменшення виробничої премії за травень 2018 р. на 30 %. Стягнуто з Товариства на користь А. 760,05 грн ненарахованої премії за травень 2018 р., 500 грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недостатністю доказів, оскільки висновок експерта є допустимим доказом, складений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом та відповідає положенням ст. 102 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). Оскільки позивача не було ознайомлено із посадовою інструкцією, його неможливо позбавити премії за її невиконання, отже розпорядження роботодавця № 596 від 16.05.2018 є незаконним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди у сумі 500 грн, апеляційний суд виходив із характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, зокрема тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану позивача.
14.01.2021 Товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 10.12.2020 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 343/1508/15-ц (п. 1 ч. 2 ст. 389 ЦПК), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (п. 4 ч. 2 ст. 389 ЦПК).
Заявник стверджує, що наданий позивачем у справі висновок експерта був наданий у рамках кримінального провадження та на підставі матеріалів, наявних у кримінальному провадженні, які відповідно відсутні у матеріалах цієї справи. Вирок у кримінальній справі ухвалений не був, а тому суд апеляційної інстанції не міг застосовувати до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 82 ЦПК. Зазначений висновок експерта, на думку заявника, є неналежним доказом, який було прийнято судом апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції повністю проігноровано інші докази у справі, які мають суттєве значення для її вирішення, грубо порушено положення ст. 77, 78, 79, 102, 110 ЦПК, неправильно застосовано положення ст. 91, 139, 140 КЗпП.
У лютому 2021 р. справа надійшла до Верховного Суду.
Суд встановив, що А. з 01.07.2016 був переведений електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 6-го розряду бригади з обслуговування та ремонту обладнання ділянки коксування вугілля № 2 чергового персоналу електрослужби цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва Товариства.
Пунктами 5.2, 5.2.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства (ПВТР) на працівників покладено обов’язок працювати чесно та сумлінно, виконувати доручену їм роботу, своєчасно та точно виконувати рішення, вказівки керівництва комбінату, використовувати свій робочий час для виробничої праці; знати та виконувати вимоги нормативно-правових актів по охороні праці.
Пунктом 10.3 ПВТР встановлено, що незалежно від заходів дисциплінарного стягнення до працівника може бути застосовано позбавлення його премії повністю або частково, в т. ч. за невиконання розпорядження безпосереднього керівника структурного підрозділу.
Розпорядженням начальника цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва Товариства № 596 від 16.05.2018 А. було зменшено на 30 % виробничу премію за травень 2018 р. за невиконання розпорядження № 117 від 18.01.2018 (пп. 1.1, 1.5, 1.6, 1.13), неналежне ведення оперативного журналу, що є невиконанням вимог пп. 1.4, 2.1.1, 2.3.1 посадової інструкції електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання 6-го розряду бригади з обслуговування та ремонту обладнання ділянки коксування вугілля № 2 чергового персоналу електрослужби цеху обслуговування та ремонту обладнання коксохімічного виробництва, п. 5.2 ПВТР.
Згідно з вимогами п. 1.4 посадової інструкції електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання 6-го розряду в своїй діяльності, серед іншого, зобов’язаний проводити техобслуговування та поточний ремонт на закріплених ділянках відповідно до затверджених графіків; виконувати ПВТР, організаційно-розпорядчі документи, що видаються на підприємстві.
Відповідно до п. 2.3.1 цієї інструкції позивач зобов’язаний виконувати всі розпорядження адміністрації, інструкції з охорони праці та виробничо-технічні, нормативно-правові акти з охорони праці, ПВТР.
У листі ознайомлення з посадовою інструкцією навпроти прізвища позивача стоїть підпис. Проте у судовому засіданні суду першої інстанції позивач заперечував, що був ознайомлений з вимогами посадової інструкції, стверджував, що підпис не його, та з приводу цього звернувся до поліції із заявою про порушення кримінальної справи.
Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні була проведена судова почеркознавча експертиза. Відповідно до висновку судового експерта, підпис на 4-му аркуші у наданій посадовій інструкції виконаний не А., а іншою особою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пп. 1, 4 ч. 2 ст. 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 1, 3 ст. 411 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Згідно зі ст. 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації (підприємство) або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (роботодавець), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.
Статтею 29 КЗпП визначено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний роз’яснити працівникові його права та обов’язки і проінформувати під розписку про умови праці; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце.
Відповідно до ст. 31 КЗпП роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Статтею 142 КЗпП визначено, що трудовий розпорядок на підприємствах визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роотодавця і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП).
Відповідно до ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно зі ст. 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Статтею 2371 КЗпП передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на роботодавця незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавцем за відсутності для того необхідних підстав зменшено працівнику виробничу премію за травень 2018 р. у розмірі 30 %, що становить 760,05 грн, оскільки позивача не було ознайомлено із посадовою інструкцією, вимоги якої регулюють виконання покладених на позивача обов’язків під час виконання відповідної роботи згідно із займаною посадою.
Оскільки оскаржене розпорядження роботодавця № 596 від 16.05.2018 про позбавлення позивача виробничої премії за травень 2018 р. ґрунтується на неналежному виконанні позивачем своїх посадових обов’язків згідно з посадовою інструкцією, з якою його роботодавцем у порушення вимог ст. 29 КЗпП ознайомлено не було, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне позбавлення позивача виробничої премії за травень 2018 р.
Апеляційним судом надано належну оцінку висновку експерта, згідно з яким підпис на 4-му аркуші у посадовій інструкції виконаний не А., а іншою особою. Зазначений висновок експерта визнано апеляційним судом допустимим доказом, який не спростовано відповідачем.
Із урахуванням положень ст. 2371 КЗпП, врахувавши обставини справи, апеляційний суд належним чином обґрунтував свій висновок про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір у сумі 500 грн, що не суперечить засадам розумності, добросовісності і справедливості.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують висновків апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями ст. 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено ст. 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 25.04.2018 у справі № 343/1508/15-ц, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, касаційну скаргу Товариства залишив без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
ВИСНОВОК:
Отже, працівник не може бути позбавлений виробничої премії у зв’язку з неналежним виконанням ним своїх посадових обов’язків відповідно до посадової інструкції, з якою роботодавець у порушення вимог ст. 29 КЗпП його не ознайомив.
