Щодо працівників, які не виходять на роботу у зв’язку з проведенням АТО/ООС


Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України (Мінсоцполітики) «Про збереження місця роботи працівників, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах» від 08.07.2014 № 7302/3/14-14/13 з метою недопущення звільнення роботодавцем громадян, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції(АТО; нині — ООС) або залишаються у таких районах, Мінсоцполітики звертає увагу на таке.

Працівники, які не виходять на роботу у зв’язку з переміщенням із районів проведення АТО, або ті, які залишаються у таких районах під час проведення АТО і не мають змоги виходити на роботу у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я, не можуть бути звільнені за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) на підставі «прогул».

Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров’я таких працівників та їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посади.

Разом з тим було рекомендовано роботодавцям на початку проведення АТО на сході України за необхідності надавати працівникам на їх прохання оплачувані відпустки, у т. ч. щорічні відпустки за відповідні робочі роки, а також щорічні відпустки, які не були використані працівниками за минулі роки.

Проте розпочата антитерористична операція на сході України (Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014) на сьогодні не завершена, а фактично продовжена відповідно до Указу Президента України «Про затвердження рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей» від 30.03.2018 № 116/2018 (для службового користування). Тож питання щодо відсутності на роботі деяких працівників у зв’язку з проведенням заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, залишається відкритим.

За відсутності невикористаних щорічних відпусток, на підставі змін, унесених у 2018 р. до ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон № 504) зазначеним працівникам можна надавати відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникам в обов’язковому порядку, на період проведення у відповідному населеному пункті АТО з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як 7 календарних днів після прийняття рішення про припинення АТО (п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону № 504) та відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством.

Водночас відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП підставою для припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію (підприємство) або перехід на виборну посаду. У зв’язку з відмовою переїзду в іншу місцевість трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Як бути з таким працівником у разі ліквідації підприємства?

Ліквідація — це одна з форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (юридичної особи). При ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов’язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб. Отже, при ліквідації юридичної особи її права та обов’язки припиняються.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін організації виробництва і праці, в т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників (за умови додержання процедури скорочення).

Відповідно до ч. 1 ст. 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України  «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 494 КЗпП ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобіганню звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Видача працівникові трудової книжки

Пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (Інструкція № 58) передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Згідно з п. 6.2 Інструкції № 58 трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом 2 років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку незатребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.1993 № 3814-XII (Закон № 3814) у разі ліквідації або реорганізації державних органів, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств документи, що нагромадилися за час їх діяльності, передаються ліквідаційною комісією (ліквідатором) правонаступникам у порядку, встановленому Міністерством юстиції України, із збереженням відповідної форми власності на зазначені документи, а у випадках відсутності правонаступників — відповідним державним архівним установам або іншим місцевим архівним установам.

Частинами 3, 4 ст. 32 Закону № 3814 передбачено, що у разі ліквідації зазначених юридичних осіб ліквідаційні комісії зобов’язані забезпечити впорядкування та збереженість документів, у т. ч. документів із кадрових питань (особового складу), регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів), нарахуванням і виплатою заробітної плати працівникам, і за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства, або уповноваженою ним архівною установою визначити місце подальшого зберігання архівних документів цих юридичних осіб.

Положення про архівні підрозділи об’єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, заснованих на приватній формі власності, затверджуються їх засновниками з урахуванням рекомендацій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства.


Роз’яснення надано згідно з листом Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області від 05.09.2019 № К-953/02.04/12-08/10371